?

Log in

No account? Create an account
До Миколая ще майже 2 місяці, а я вже придумала що кому дарувати і почала рухатись у тому напрямку ^_^. Ну дууууже я люблю ідею обмінюватись подарунками у той день. В інші, звичайні дні без причини, це все якось так особливо не сприймається. Ну це мої фішки.
а щееее. там через якийсь час ДН.

і я вирішила придумати свій скромний вішліст (без всяких модних заморочок), щоб рідні, колеги і т. д. подарували мені те, що я спраааавді дуже хочу))) нуууу. або просто хай буде цей вішліст для мене як мета)). я втішуся навіть листівці з віршиком.

мій список милих штучок:

флісова піжама
брошка "Осінній листок" чи "Кольоровий жук", чи "Haluzka" (будь-що із цього добра, яке продають у "Щось цікаве")
місячний абонемент на аквааеробіку у "Формулу краси" на Левицького, ранок чи вечір - байдуже (тре все ж то конче купити собі, але мало не буває)))
шапку грубої в'язки
наручний годинник з великим циферблатом (аксесуарів мало не буває)
спортивні леггінси ("Bavovna")
фікус або інший вазон
Все частіше помічаю, що у модних торгових центрах, крамницях неможливо знайти светр зі 100% вовни, справжній пуховик чи теплу шапку. Усе з акриліку і якихось штучних холодних матеріалів. вони мене ну ніяк не зігрівають. Два роки тому на стоці надибала єдина пальтечко від ZARA, і воно з шеееерсті. Одягаєш - і теплющо робиться. Ще недавно мамуня мені надибала светрик з вовни на стоці в єдиному екземплярі. Як тільки моя шкіра торкається його, миттєво стає тееееепло. І дуууж комфортно. Еех. Доведеться, мабуть, багато пошвендяти, аби знайти собі теплий одяг.

А ще. Дилема: іти бігати чи не іти. Маю фліску, десь мав би валятися баф, рукавиці. Але все одно так холодно, що капець))
Нахлинуло.

"і то так гарно, коли ти хвилюєшся за мене. піклуєшся. той килимок над дощем. чи дзвониш або чекаєш моєї смски з дому. чи кажеш іти зліва, щоб не біля дороги з машинами. або обіймашки вмикаєш, коли вітер сильний дує. сніг летить. мімімімімімімі"

Суботня субота

Виявляється, тепер доволі поширено на смартфон ставити програмку, яка начебто перевіряє, щоб ти протягом 30 хв. не полізла/поліз до телефона. Я прифігіла %)) Це ж треба, бідацюні не можуть втриматись від того, щоб не запхатись до інтернету чи забавок.

***
Сьогодні страшенно важко було піднятись із ліжка. Якась тотальна розхлябаність. Причому, виспалась же. А тепер печенюхи хочеться, і обіймашок, і щоб всі хвилювання зникли :)

***
Поки цілком задоволена від погоди. Тепла зима - те, що треба. Але хай би без дощу. І хай той сніг падає по великих святах, та й по всьому. Бо як ні, то затори, бруд, ще й мороз обов*язково додасться. А ви уявіть, як бездомним важко. І тим, що воюють.

***
Останнім часом у мене читальна зацикленість. Як вона проявляється? От іду собі дорогою домів, думаю, що варто було б хоч сьогодні щось спешл приготувати, спекти, бо ж зима, всіх на таке має тягнути. Але коли доходить до справи, то думаю, що йоойч, це ж треба стііііільки часу на це витратити. Вирішити що робити, кпуити якісь продукти (ага, і не збанкрутіти), а ще то всьо до купи зліпити. А за той період я могла би вже якийсь розділ дочитати. І ще статтю у журналі. І ще можна би було одну замітку у газеті. І ще книжок, і ще. Або ж могла б повправлятись у вивченні мов чи інших штук. І тоді беруся куховарити щось просте і не таке вже спешл-спешл, і вперед до зацикленості :) Висновок: мо не так вже й того спешл хотілось. Ок, начитаюся, я буду випікати штрудлі та прецлі.

***
Якось російськомовна білоруска попросила мене поредагувати частину її магістерської українською. За гроші, кунєшно. Ну і в тій роботі був сущій грамтично-стилістичний кашмар. І подумалось мені, шо от і в ЖЖ, і в житію реальному часто я навмисне юзаю суржик, ще якісь мовні ляпи, пропускаю коми etc., лінуюсь розмовляти літературною, редагувати і бути правильною блогеркою. А можу, вмію, знаю і взагалі. Так, у глибині я ж  добрячий grammar nazi. Але німагу бути прям дуже серйозною (озвався мій сангвінік) :)

Якшо ви ще тут, вам не лінь і воопше, то розкажіть як минають ваші будні, житіє. Що читаєте? Чим переймаєтесь?
Мені треба спілкування))
Ще тут не розповідала. Я ж часом беру участь у всяких розіграшах в соцмережах, сподіваюсь на щось трохи скептично. А як побачу, що знайомі навіть щось виграють, то трохи більше надіюсь і собі на посмішку фортуни. Ну і нарешті це сталося, аж не віриться, хехе! Я виграла квитки на фестиваль :)). Це мене так тішить, що уііі. Перший виграш.
Вражень чимало. Люблю-люблю поїздки із наметом, хоч не завжди виходить кудись так поїхати.

. Треба було 7 км. іти у глухомань тихою, але мальовничою лісовою дорогою. Крокуємо собі, попиваємо колу, щось мугикаю. Автівок у наш бік практично нема. Пробуємо застопити "Ниву", але де там, вона геть швидко їде, подумалось мені, що там п'яні і непевні люди. Через якийсь час їде велетееенська машина, "Урал" чи щось таке. Зупиняються. У кузові стоять 2 туристів і один чоловік, усі дуже приємні. Кажуть, щоб ми залазили. По великому колесу треба вилізти. Перед тим везли щебінь, певно :) І от кадр: ми стоїмо усі, тримаємося за борт тієї височезної машини, вона швидко їде ґрунтовою дорогою серед лісу, гір, а поруч у дівчини в рюкзаку дуже гучно в колонці грає Alicia Keys - Girl on fire. Аааа, це просто був фантастичний момент! Страшно, але скільки вражень, сміху, різної музики, як саундтреку до всього. Вітер в обличчя. Тепер заслуховую цю пісню до дір.

. Назад ці 7 км. ми вирішили теж проїхатися. Нас підібрало сімейство, яке відпочиває у санаторії. Виявилося, що ці люди - земляки Декого :) Усі ми дуже мило балакали. Діти - двоє хлопців (9 і 5 клас) - дуже милі! Старший геть без комплексів, встидань так багато всякого розказував, відповідав на всі наші питання. Та і з меншим трохи поговорили. Ми ще й усі разом заїхали до лікувального джерела (таке не входило у наші плани, але ж цікаво та й люди приємні), там насміялися-наговорилися, а потім діти показали коротку дорогу до автостанції, і ми рушили.

Цікавими та мальовничими були оці 7 км. Так і хочеться закарбувати усі моменти. І пісню слухати-слухати.
Душа вимагає писанини.

Кася порадила почитати книги, блог Filipa Springera. Вирішила я зазирнути спершу у блог. Дивлюся, а там друге фото зі Львова ^_^ http://filipspringer.com/blog/?p=4146. Овва, цей мен теж вчився на МІГуСі. Гордість розпирає наші ряди)). Ще трохи, і Львів.

Один поляк не бачив ніколи як виглядають гривні, ноу праблемс - я всьо пропіарю, розкажу, покажу:) Балакаю про Львів, про гори, про Україну, про традиції, ношу університетську кенгурушку, і далі веду культурно-просвітницькі бесіди. Додала українську розкладку. Hаклейок нема, але мої пальці самі пам`ятають де тицяти.

І ще моя книгорекомендація. Ледве відриваюся від "Angole" (Ewa Winnicka)! Есеї про поляків, котрі виїхали до Британії. Щось ще геть нерозвідане для мене. Розповіді від першої особи. Про жінку-покоївку, котра не побоялася бунтувати проти жорсткої політики готелів "Hilton", про співжиття польської та британської культур, про ритм Лондона, про невміння нарікати, властиве британцям.

День обіцявся бути трохи нудним. І тут мені дали зарпошення на допрем`єрний показ фільму в кіно на двох:)) Всьо. Тре притягнути Білку, зрадіє, певно.

Я сумуватиму за Вавою, мабуть. За чтивом у шезлонгу біля річки, за транспортом, за тим, як тут гарно пішоходів пропускають на переходах, і ще, і ще за багато чим. Згадувала знову те дурне ДТП. Коли мєнти попросили, щоб батьки приїхали. Приїхав батько однієї дівчини, класичний пузань, мордяка пихата, барсєтка в руках, кастюмчік, нахабні заяви. Такий собі виплодок дев`яностих. І мої обоє, як горобчики, навколо мене. Люблю їх і за цю совісність, за чесність перед собою та іншими.

Як я хочу, щоб в Україні було все добре! І щоб нормальна економіка, і щоб всеее. І так багато людей докладають зусиль, прагнуть добра. Воно ж усе лине вгору. Воно ж має десь там, як ехо, гудіти.

Авуу. Я у Варшаві

За останні кілька днів багато всякого змінилося. Нарешті вийшла із свого затяжного поганого настрою. Встигла політати літаками, пережити запізнення рейсів на 4 години через хакерів, які зламали щось там у системі аеропорту, випробувати різні автобуси, таксі, проїхатися крутим швидкісним потягом типу нашого Інтерсіті, але значно кращим. Намерзлася у Поморському воєводстві, послухала всякі лекції і дебати на конгресі, напакувалася лососями, пстругами, морквяно-апельсиновими супами, овочевими лазаньями, тартами тощо, і тепер повертаюся до іншого незвичного мені житія.
Зараз я у Варшаві. І найближчі кілька тижнів мала би бути тут. Вперше доводиться жити САМІЙ, без всяких знайомих, сусідів, друзів, будучи в іншій країні. Тут ніби ще живуть кілька моїх знайомих по програмі, але ми всі розкидані по різних кутках, та й будемо чимало часу приділяти індивідуальним справам, заради яких ми тут, тож я таки вчуся самостійності. Трохи стресово мені, особливо, коли в мене вмикається режим "я така манюня, беззахисна, вони мене зараз покусають всі". Але якось тримаюся:) Проблемка в тому, що там, де я живу, нема кухні, електрочайника і всяких таких харчових благ цивілізації. Оце буде челендж. Спробую гроші на їжу витрачати з розумом, трохи перекидатися бананами-йогуртами з маркету і ще шукати шляхи. Все ж це літо, треба харчуватися легонько))), та й після тих всях курчат під горіховим соусом та овочів-гриль треба розслабити шлунок, гиги.

Скажіть, що у мене все буде файно :) Тому хто їде у Варшаву чи є десь тут, то давайтеся чути. І мо щось порадите подивитися, кудись піти, щось спробувати? Я тут колись була 4 дні. Це були гарні вихідні, але ж є ще стільки всього незвіданого.

Також смутно мені, коли згадаю про дорогих мені людей і собачку. Далеко ви. Але хвала сучасним технологіям, бо хоч трохи контактуємо.

Розповіла я багато. Вражень теж доволі назбиралося, та й мотивації і всього такого. Зрання слухала лекцію Леха Валенси. Він надихає теж. Музички мені треба. І жартів :))
А у Pl "посіпак" (мультик) називають "міньонкі". Обіймашки.

Рідні

Anyway, у мене фантастичні батьки! Боже, як же я їх безмежно люблю! Вони - це найкращі друзі, яких я би могла тільки уявити. Ніхто з ними не зрівняється. І якщо ви не знайомі з моїми батьками, то що тут казати, ви багато втратили, і не знаю, чи зможете зрозуміти наскільки вони особливі, і чому заради них я готова переступити через багато що. ЛЮБЛЮ. ШАЛЕНО.

Мантелепа-розтелепа

Потішна історія.
Сказали мені нахабним тоном про дедлайни, папери, тонни паперів, які треба заповнити там, взяти копії сям і ще багато дурні з ними зробити. Настав у мене легкий ступор. Іду до банкомату зняти гроші (невелика сума), щоб забігти в одну крамничку. Далі перебуваю у стані паніки, ступору і хаосу думок. Заходжу в крамницю, хочу розрахуватися, а грошей недостатньо, немає тих, які у банкоматі знімала. І тут мене осяйнуло: я картку з банкомату забрала і пішла, а гроші так і залишились там стирчати. Причому жодна людина, яка стояла у тій черзі (більшість із них - дівчата, гммм), нічогісінько мені не сказала про це.

Ну нічого. Пішла я до іншого банкомату, зняла нормально гроші, купила те, що хотіла. Настрій був нікудишній через паніку з дедлайнами і цю неприємну грошову ситуацію. З моменту, коли я провтикала забрати гроші, пройшло вже хвилин 30. Я була доволі далеко від того місця. Потім вирішила повернутся у той район, щоб заскочити по каву із собою, пройтися по парку, обдумати усе, заспокоїтись. Іду я похнюплено по вулиці, і тут до мене підбігає незайомий хлопець (височезний, аж злякалася від несподіванки). Питає мене, чи я часом не знімала гроші у такому-то банкоматі за такою-то адресою. Кажу, що так. Він широко усміхається, і простягає мені-розтелепі мої кошти! Аааа, як же мені було приємно! Пройшло ж зо 30 хвилин або й більше, я блукала різними районами, і тут ми перетнулися. А знаєте, чому? Думаю, вся штука у тому, що він добре запам'ятав мій вигляд. Я була у яскравих помаранчевих колготах та помаранчевій спідниці, тож мене було видно здалека на тлі сіро-синьо-коричневих прикидів інших людей.
Висновок: не все так зле; треба бути уважною; бувають і хороші люди тут; треба поповнити свої запаси яскравих колготів, хехе.

А тепер мені б розібратися з усіма паперами. Я зможу. Я зможу. Я точно зможу. Фууух.

Рухай попою

Вперше пробігла 10 км! Колись 800 м давалися важко. Тішуся за себе, і за свою любов до виховування сили волі. Сьогоднішній ранок на стадіоні був особливо приємним. Після дощу на дворі свіжо, суха трава, вологе повітря. Крім мене там був лише чоловік, який косив траву, тому пахло трав'яним соком.
Серед багатьох людей спорт стає більш популярним. Це, однозначно, плюс, лиш би воно не було лише для соцмереж. За пропагування руху, активності, любові до гір :)

Що ж до мене, то я займаюся не так для того, щоб стати тонкою гілочкою, ні, хоча тіло саме по собі набуває приємніших форм, м'язи помітно сильнішають. Я люблю з'їсти до кави шматок штруделя, дозволити собі цукерки чи печиво, головне, незначними дозами, не катувати себе, бо все це така дурня. Люблю здорову їжу, але от не відмовлюся остаточно від смаженої картоплі чи французьких хот-догів. Маленькі приємності. Відчуття міри і вміння прислухуватись до себе - важливі речі.

Біг став для мене відкриттям. Спершу було так важко, йооойч. Тепер я просто кайфую. Але все одно мені місцями буває дуже ліньки виповзти із своєї барлоги :)) Мені треба руху, активності, принаймні, поки час дозволяє. Та коли повертаюся вичавленим лимоном, фізично важко доволокти себе до стадіону, та ще й бігати.

Інколи я бачу сюрреалістичні картини. Наприклад, поки я активно працюю, сидять якісь пацики на лавці, цмулять пиво, жують соняшникове насіння, говорять, мабуть, про праці Канта, гиги. Або ж тінейджери на іншій лавці виціловуються у таких позах, що воу-воу. Або гуляють татусі з дітьми у візочках і курять-курять активно. Та інколи з'являються ще бігуни чи волейболісти, чи діти у футбол грають. Надія є.

Багатьом людям важко робити те, що хочеш, без думки про інших. Наприклад, дуже довго я була єдиною бігункою. За мною спостерігала моя сусідка - молода мама, і от через якийсь час вона теж наважилась бігати разом із подругою.  Потім розпитувала мене що і як, казала, що я її надихнула, тож інколи нас там троє. Інша сусідка теж вже кілька разів розпитувала як воно мені, поки придивляється.

Якщо не виходить бігати, можна багато ходити. Таке теж люблю. Щоб м'язи гуділи.
Сподіваюсь, мені не пропаде запал. Сподіваюсь, все буде добре.